Смерте, де твоя перемога?

1-е до коринтян 15:55-57

Тріумфальний вигук. Життєствердне запитання, що пронизує саму суть нашого буття.

Про що цей день для тебе? Дозволь припустити - останні дні були присвячені випіканню смачних пасок, прикрашанню яєць, можливо навіть встигли перемити всі вікна) Сьогодні більшість віддасть данину традиції, сходивши до церкви та проведе час в родинному колі. І це прекрасно, - ще одна нагода зупинитись, розділити радість з близькими і побути у красі такого світлого дня. Але я хотіла б запросити тебе присвятити декілька хвилин, щоб зупинитись, стишитись, зазирнути трішки глибше. З перспективи свого серця, а не релігії.

Про що цей день насправді?

Перш за все - про Любов.

Невидимих досі масштабів. В цій історії любов — не просто мотив воскресіння. Вона і є його джерелом, змістом і метою.

«Любов сильніша за смерть» (Пісня над піснями 8:6)

Вона розриває всі усталені шаблони, руйнує стереотипи, не піддається людській логіці і врешті-решт змушує по-новому подивитись на себе, ближніх і цей світ в цілому. Піти на Голгофу заради тих, хто тебе туди послав. Щоразу коли намагаюсь бодай трохи усвідомити всю повноту цієї Любові - будь-які слова втрачають сенс і хочеться одного - бути в Його присутності. Часом, навіть бути з Ним у Його стражданнях, не "перемикатись на світло", і вкотре переконатись, що Любов не тікає від болю, а проходить крізь нього для того, щоб залишитись поруч до кінця.

Жодна інша віра не змальовує Бога настільки людяним у стражданні. Жодна інша історія не каже: “Твій біль мені не чужий. Я був там. Я відчував. Я дихав у страху. Я кричав у темряву: Боже мій, чому Ти Мене покинув??”

Це не просто про емпатію. Це про ідентичність у болю. Він не прийшов, щоб вражати своєю величчю, а увійшов у найтемніші глибини людського досвіду, щоб показати, що Бог - з нами саме там, де ми самі боїмося бути. Бо саме так Він найближчий до нас. Він не обіцяє, що обійде темряву - Він проходить крізь неї першим.

Цей день - про Життя.

День, коли смерть отримала остаточну поразку.Не як символ, не як образ, а як жива реальність. Це не просто подія минулого - це переміна самої природи смерті. Воскресіння - це не «все буде добре». Це - навіть якщо не буде, Я з тобою. І смерть не матиме останнього слова. Не формула, а жива присутність Надії у світі, де нічого не гарантується.

Це також і про зараз. Про те, що навіть те, що здається мертвим у мені - може ожити. Зневіра. Втрата сенсу. Розбиті мрії. Христос не тільки воскрес сам - Він піднімає в нас те, що ми вже поховали. І запрошує нас до того життя, над яким темрява не має влади. Життя, де панує світло.

Цей день - про Надію.

Коли учні побачили і почули що Ісус помер - їх накрив траур, зневіра, розчарування - те, заради чого вони віддали останні роки свого життя завершилось, все що мало для них сенс - зникло, надії не було. Але побачивши Воскреслого - темрява розсіялась. Розпач обернувся надією. Смерть стала життям.

Воскресіння дарує надію там, де здавалося б не лишилося жодної, навіть найменшої шпаринки для світла. Яка б темрява не наставала в житті чи на душі, цей день - живе нагадування про те, що за світлом завжди останнє слово.

Що це може означити для тебе? Які б труднощі зараз не ставали на твоєму шляху, навіть якщо здається, що в світі немає безпечного місця, можливо все валиться, життя здається чимось нестерпним, навіть якщо всередині вже все скамʼяніло і хочеться зупинити цю Землю, щоб зійти - вихід є. Надія є. Світло є. Воно вже є, перед тобою, і цей день цьому підтвердження. Тобі - просто прийняти.

Якщо Христос переміг смерть, то немає такого розпачу, болю чи втрати, в які Бог не може внести світло, надію і воскресіння вже тут і зараз.

Зрештою, цей день - про тебе і мене.

Як би ми не бігли і не ховались від цієї благодаті, вона рано чи пізно все одно знаходить нас. Нам може здаватись, що це свято, яке давно перетворилось на просто гарну традицію, що історія воскресіння - це красивий витвір чиєїсь уяви, або ще одна спроба впливу на людські життя. Але, зрештою, коли перестаєш ховатись за ширмами своєї надійної раціоналізації і дозволяєш серцю слухати - може прийти усвідомлення, що стане потрясінням для душі. Це усвідомлення того, що ця історія насправді про тебе. Вона про того, заради кого сама Любов пішла на смерть. Заради того, хто тікає, хто ховається і можливо проклинає, хто обезцінює, насміхається, хто раз за разом зраджує і відвертається. Але Він все одно йде на свою Голгофу, в нестерпну агонію, заради тих, хто Його туди послав. Чому?

Бо Його природа - Любов, безумовна, безкорислива, абсолютна, всеосяжна. Така, що бачить тебе істинного, без прикрас і масок, бачить кожну найтемнішу тінь, бачить серце наскрізь і все одно обирає віддати заради тебе все, взяти на себе весь можливий біль і подарувати життя, яке не боїться смерті.

Можна було б сказати, що це красива вигадка, якби не та глибока суть, що пронизує неначе мечем в саме ядро душі, де спить наш Дух, в очікувані на пробудження.

Ти можеш сприймати це буквально. А можеш просто зупинитися на мить - і дозволити своїй душі відчути тишу цього дня.

Бо саме там - у тиші, яка приходить після Голгофи, - народжується світло.

Світло, яке погасити вже неможливо.