Туди, де світло

Терапія - для сміливих.

Не кожному стане духу відкрити шлях до своїх внутрішніх монстрів. І так, часом робота з внутрішнім може викликати більше страху аніж боротьба з зовнішніми викликами. Приборкання зовнішнього монстра можна завжди примаскувати героїзмом та соціальним схваленням, що дає певну внутрішню вигоду. А от діставати своїх демонів, дивитись їм в очі і казати «ти більше не маєш впливу на мене та моє життя» - може стати справжнім випробуванням.

Ми формуємо своє світосприйняття в дитинстві, уявлення про себе в цьому світі, відносини з іншими та будуємо на цих отриманих знаннях свої опори. Ми адаптовуємось, пристосовуємось, вчимось не просто жити, але й бути в цьому сформованому сценарії. І коли в терапії ти доходиш до точки неповернення - в усвідомленості, що певні речі працюють інакше, у відносинах можна по-іншому, що бути собою - безпечно - мозок вмикає сигналізацію і кричить «Стривай но, ми вчились інакшому, не рухай стару систему бо впаде все, що ми наконструювали аби комфортно існувати в цьому світі.».

Але часом звичайного косметичного ремонту недостатньо аби відчути життя на повні груди. Інколи потрібно знести несучі конструкції, аби побудувати нові - міцні та надійні. Такі, що будуть служити тобі, а не просто витримувати.

Цей процес болісний, бо рушиться вся стара система координат, лишається тільки те, що живило впродовж всього шляху. Руйнується старе - нове натомість ще не побудоване. І цей стан хаосу і внутрішньої турбулентності витримувати вкрай складно, тіло може давати сигнали - спазмувати, застоюватись, відключатись і тут важливо давати йому необхідну підтримку. Давати собі час і відповідний простір щоб сформувалось нове. Як під час вагітності, в перший триместр жінка переважно відпочиває, спить та їсть - вона в особливому стані, коли формується все необхідне для нового життя і тіло потребує неймовірного ресурсу. Так і з собою - в кожному трансформаційному періоді просто необхідно давати собі те, що просить тіло. Тіло знає, памʼятає все і несе на собі весь тягар нашого досвіду - як опрацьованого так і ні. Тіло перше реагує на будь-які зміни як ззовні так і всередині. Воно знає що тобі потрібно, вчись уважно слухати його і чути.

Невпинно нагадуй собі: що це процес, цей стан не назавжди. Попереду є світло, є нове якісне та наповнене життя. І ти йдеш туди, ти формуєш нове, будуєш стабільне, те, що триматиме тебе. Ти вчишся бути опорою собі, вчишся турбуватись про себе інакше - не з виснаження і залишкового ресурсу, вчишся не брати в борг у свого тіла. Вчишся бути в своїй повноті та цілісності, а не просто існувати. Не боротись з собою, а будувати здоровий внутрішній контакт. Це все займає час, комусь більше комусь менше, головне - йти, своїм темпом.

Терапія для сміливих - це не про відсутність страху. Це готовність залишитись із собою в найвразливіші миті й не втекти. Не засміяти, не знецінити, не заглушити активністю чи досягненнями, а залишитись з усім, що є - зі сльозами, з соромом, із втомою, з незнанням, хто ти є насправді без своїх ролей.

Це шлях повернення додому, до себе. Але перед тим, як ти знову ступиш на цей поріг, іноді треба пройти темну ніч душі. Побачити, що біль не вбиває, а сльози очищують. Що навіть зламаним можна жити і зростати зсередини. Не все, що тріскає, втрачає цінність, навпаки - через тріщини проникає світло.

Бережи це світло і примножуй в собі - нехай воно освітлює не лише твій шлях, а й торкається тих, хто поруч.