Шлюб як мистецтво

Сьогодні ми з чоловіком відмічаємо 7 років нашого подружнього життя. 9 років разом, 7 з яких в шлюбі, 2 дітей, пройдені кризи, притирання, складні рішення, і разом з тим море любові, підтримки та стальної опори.

Я страшенно люблю згадувати як починався наш шлях, якими ми були і якими стали. Обрати його за свого чоловіка - було без перебільшень одним з найкращих рішень в моєму житті.

Коли мене питають, як знайти свою людину - я завжди відповідаю одне й те саме: не так важливо шукати, важливіше не "провтикати". Та й що означає «своя» людина, як це відчути і збагнути? Найперше - це ваше відчуття себе біля цієї людини, чи подобається вам те, ким ви стаєте в цих відносинах, чи вам безпечно бути собою, чи на душі є спокій? Хотілось написати про бачення спільного майбутнього, але не буду. В силу обставин, свого досвіду та внутрішніх переконань ми завжди можемо знаходити безліч причин для уникнення близькості. Але я переконана - коли присутня любов, щира та безумовна - вона перемагає все, зцілює та дає надію на нове.

Закохатись в свого майбутнього чоловіка було настільки невчасним, якщо зважати на тодішні обставини. Я летіла навчатись у Відень, спалювала всі мости і планувала нове майбутнє. І усвідомлюючи, що закохуюсь, як зараз памʼятаю - наказувала собі цього не робити, фокусуватись на собі і йти за своєю мрією. Чи варто казати як я вдячна собі, що зрештою послухала свою інтуїцію, а не розум і сьогодні маю таку прекрасну сімʼю?

Втім, цей текст я хотіла присвятити іншому - а саме розкриттю цінності шлюбу і запропонувати подивитись на нього як на щось більше ніж просто акт цивільного стану чи союз між двома людьми.

Я вбачаю в шлюбі те, що практично неможливо отримати в будь-яких інших міжлюдських взаєминах - безпечний простір для постійного росту через любов. Бо в цьому просторі, якщо він справді живий і люблячий, ти можеш бути недосконалим. Можеш бути вразливим, щирим, іноді слабким, часом різким, іноді мовчазним - і залишатись прийнятим. Це не означає вседозволеності чи відсутності меж. Навпаки - справжній шлюб передбачає зрілість і відповідальність обох. Але саме завдяки цій рамці любові та обіцянки бути разом, навіть коли незручно, темно чи боляче - народжується щось дуже рідкісне: глибока свобода бути собою поруч з іншим.

І це, як на мене, одна з найпотужніших відповідей на виклики сучасного індивідуалізму, де більшість зв’язків будуються на принципі «доки мені комфортно».

Коли двоє вступають в цей союз, зазвичай лунає обіцянка «доки смерть не розлучить нас», можливо іншими словами, але суть лишається. І я завжди раджу сприймати ці слова серйозно. Чому? Це внутрішнє рішення будувати дім, а не тимчасовий притулок. Вибір вчитись любити навіть тоді, коли стає незручно. У цій обіцянці лунає не ідея триматись за будь-яку ціну, навіть якщо стосунки руйнують, а радше ідея вірності процесу. Залишатись, коли приходять труднощі. Говорити, коли хочеться мовчати і слухати, коли хочеться заховатись. Прощати, коли боляче. Вибирати один одного знову і знову через глибоке «так» щодня.

Може здаватись, що я романтизує цю тему, але я знаю достатньо прикладів, коли відносини набували нової глибини, обираючи йти крізь шлях випробувань і викликів, а не намагаючись їх оминути.

Тому для мене шлюб - це ріст та найвища, найінтимніша форма зв’язку, в якій любов стає дорогою, а не лише почуттям. Простір, де відбувається глибока взаємна трансформація - де "ми" не знищує "я", а навпаки допомагає кожному ставати ціліснішим, справжнішим та вільнішим. Лишень уявіть, як можна розкритись в такому осередку любові, як глибоко можна пізнати себе, через іншого і що можна збудувати разом, памʼятаючи що попри все - ви в цьому човні разом.

Як писав Фромм, любов - це дія, мистецтво, зусилля. Вона не виникає спонтанно. І справді любов - це не те, у що ми «впадаємо», а те, що ми будуємо, ростимо підтримуємо і до чого зростаємо. І шлюб, як на мене, - це найкраще середовище, в якому можна це практикувати.

Саме в шлюбі любов проходить усі свої стадії: від закоханості до глибокого пізнання, від захоплення до свідомого служіння. Саме тут вона вчиться витримувати зміни, побут, втому, мовчання, складні розмови і водночас зберігати тепло, інтерес і живу присутність.

У шлюбі любов має шанс стати не лише почуттям, а справжнім мистецтвом - вибором, дією, способом жити поруч із іншим і рости разом, не втрачаючи себе. І я від всього серця бажаю кожному знайти своє “разом”, у якому любов буде способом розділити повноту, а не втечею від самотності.

Коханий, знаю ти читатимеш це - дякую тобі за тебе і те, що ми вже побудували і продовжуємо множити нашу любов, кохаю тебе!